Листки на деревах давно вже росли,
Вирости великими вони не могли
Залишалися мініатюрними такими,
Важко назвати їх зеленими й живими.
Вітер віє, шаленіє,
Дерева нагинає,
Квітень без надії мріє
Тепла все чекає.
Де поділося тепло і дощі масивні?
Перший тиждень хмари дивні
Щедрі були снігом мілким
Та вітром сильним, живим.
Швидко дні спекотні прийдуть,
Запах смоли пошириться навколо,
Які несподіванки ці дні несуть,
Коли вже розірветься вічне коло?
Коли припиниться постійний рух,
Пропаде зір і гострий слух?
Коли скінчиться біганина
Й перестане боліти спина?
Завжди багато питань з’являється
Вичерпних відповідей мало,
Та це колись міняється
Ще не таке колись бувало.
Причина не в погоді не в порі,
Причина не у ранній зорі,
Вона схована подалі від людей,
Від тонкого розуму і допитливих очей.
Вітер віє листки хоче зірвати
Квітень мріє сонце тепле зустрічати.
Сумує місяць, сумує весна,
А вітер віє не бачивши сна.
Кожен сліпо виконує свою роботу,
Ніби механізм в великій машині.
Поки маєш хоч якусь турботу
Не будуть твої губи сині…
Не будуть твої губи сині
І очі не закриються навіки,
Коли болітиме у спині
Та тектимуть в жилах ріки.
Праця щось виховує,
Вона людину гартує.
Недоліки приховує,
Нові погляди будує.
Віяв вітер та нарешті стих,
Падав дощ та зник раптово
Хто є ще серед живих,
Той знає, що жити це чудово.
2003
