Розчиняються, як цукор у каві, сотні різних, химерних облич
Серед них є і злі, є й ласкаві, але скільки ж німих протиріч!
Вони стоять у черзі по нірвану, ховаючи себе в моїх долонях,
Ба, не чуттєву, просто п’яну – таку, що пульсуватиме у скронях
Голосів цих чужих монотонності – я хапаюсь руками за подихи
Залишаю життя-невагомості, каюсь слізно за всі їхні огріхи
Наче з кубиків складене тіло, і вуста, що заклеїть мовчання
Очі в хмарах сховались невміло, затуманені частим риданням
І небо, перекреслене польотами, шрамоване хвостами літаків,
Керованих фантомними пілотами, загублене посеред днів
Я зашию у біль свої маски, загорну у саван їх тіла
Так втомили банальні відмазки, винувата у всьому сама.
так, наш недолік викликаний досвідом - не вірити у все на 100%
neverknowsbest відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
осторога, так...
ми надто сильно боїмося болю...
а раптом нас таких тендітних-чутливих обмануть, зрадять, зроблять боляче...?!!))
але якщо не відкриватись і все життя жити в цій зашкарублій мушлі - то це і не життя...
розмір такий люблю..навантаження більше на увагу спричиняє. тримає в деякій тривозі. я притримуюсь думки, що маски носять усі, незалежно як вони ставляться до оточення чи наскільки вони відкриті. ні..без хоча б однієї маски людину просто розірвуть
neverknowsbest відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую.
а в щирість зараз практично ніхто не вірить, нажаль. переконалась в тому не раз. коли стикаєшся з нею, починаєш шукати де ж тут собака зарита... так просто не може бути, десь подвох..
а якщо його нема? якщо все саме так і емоції-думки оголені як високовольтні дроти?
щирість все одно сприймуть як маску.
але справжня щирість буде тихою, хоча і на надриві.
