Повітря давно вже не пахло димом — зима була. Проте з приходом весни природа оживає, показуючи приклад людям : живіть поки живеться! Чомусь на мене цей заклик не діє, душа прагне холоду, душа прагне осені...
Старенька лавочка навпроти університету все ще притягує до себе обдертою фарбою та запахом гнилої деревини. Я люблю її. Люблю за те, що не здається ( на відміну від деяких людей). Всупереч холоду, зливам та снігопадам вона незмінно стоїть на місці, виконує свій обов'язок, робить те, для чого призначена у цьому житті.
Сьогодні захотілось покурити, незважаючи на те, що обіцяла... Обіцянки, вони як осінні листочки — важко зібрати докупи і зберегти їхню природу. Намагаюсь прикурити, але вітер стає на заваді. З сірниками далеко не заїдеш... Хоча... Щойно вигадала для себе гру. Уявімо, що сигарета — це Ти, сірники — кроки, які я повинна зробити, щоб наблизитись до Тебе, а вітер — Твій важкий характер. Нехай буде так : скільки сірників я витрачу на те, щоб підкурити, стільки кроків у твій бік мені варто зробити.
Вітер не стихає, стає ще сильнішим. А повітря насичується невідомими запахами — суміш весни і вихлопних газів. Це властиво Львову... Я все кидаю на землю згашені вітром сірники. Може треба припинити цю комедію? Нікому ж не смішно... Можна просто попросити у хлопців на сусідній лавочці запальничку... Але в серці все ще жевріє надія на те, що я зможу щось змінити. Не здаюсь. Знайомий запах. Втягую нотки терпкого диму, а душа плаче. Їх було чотирнадцять і всіх погасив вітер, але все ж дозволив мені відчути бажану насолоду. Байдуже, що вона тривала не довго...Сигарета дотліла.
Значить мені таки варто піти Тобі назустріч. Значить ще чотирнадцять разів я відчую себе відкинутою, ще чотирнадцять ночей засинатиму з думками про Тебе. А на п'ятнадцятий раз ти таки не витримаєш, покличеш за собою. Лише на декілька хвилин, щоб усе пояснити, щоб відпустити мене у чуже небо. Я не заплачу, не кричатиму вслід, а просто змирюсь із тим, що так воно мало бути. Краще втратити Тебе, ніж ніколи Тобою не володіти...
До лавочки наближається невідомий об'єкт чоловічої статі. Сідає біля мене і витягає з кишені пачку сигарет. Повертає до мене голову і запитує :
-У вас не буде запальнички?
-У мене сірники...
так зворушливо і чуттєво... 
