Дощ...!
Холодний дощ іде вже третій день,
Я третій день радію і сміюсь,
Та осені стрічаю переддень,
У хмарах сірих пам’яттю гублюсь,
Своїм бажанням збоченим корюсь.
Без парасолі з поверху спущусь,
Поринувши у сиву пелену.
Я так заждався лікаря-дощу,
Що переміг спекоту цю страшну,
Мені принісши свіжу дивину.
А я іду, гуляю по дощу,
І міряю калюжі всі підряд,
Та регочу, підстрибую, свищу,
Крокуючи зі струменями в ряд.
Це – наш шалений із дощем парад.
А я співаю у дощі хмелю,
Із громом в такт лунає піснь моя.
Це – мить свободи, про яку молю,
Яка так рідко у житті сія.
Все суєта – є лише дощ і я.
Все дужче небо відкриває кран,
Потоками свободи з хмарних врат,
І студить, і лікує пекло ран
І тішить душу наче рідний брат,
І пестить серце тінню своїх шат.
І під анестезією дощу,
Щасливий та нещасний водночас,
Я все і вся забуду і прощу.
Єство своє відмию від зараз
Від струпу мрій, ілюзій і відраз.