Впасти!
І молитися щосили
Усім Богам, що у менІ.
Бо рве зсерЕдини
щось душу на шматки...
Пусте мовчання.
Тиша.
Здивований зв"язок
між тими,
хто чужий,
Мов древній Сивоок,
Молитися самій собі,
Благати вирвати
Ридання всі на волю
Крилатими віршами.
За кригою незламне
Оте,
що греблі рве моЇ,
Тече і витікає
Тихо
Але
Всерйоз.
Бери мене, мій Боже,
у свОї сни,
У свОї очі дощові,
в долоні теплі
І в захист золотого жита...
Твори дива,
Вселяючи у мене
Самого СЕбе,
Даруючи слова,
що я віддам паперу,
Малюючи сліди,
що на дорогах днів
перевертаються у спогад...
Твори, мій Боже,
Ці світи, неначе вперше.
Благословляй думками,
Діями, життям!
І випускай
крізь мене свОю Волю
Свободами Молитв
І Вірністю Сердець!
Безподобно... Хотілося б почути у Вашому виконанні, чесне слово!... Сильно дуже!
Внутрішні Боги! Це так по-людськи, так... надихає чи що...
Моя "Молитва" зовсім не така...
LaLoba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Бо таки рвало, поки не написала)
щиро вдячна, спробую зачитати
