Людям годi догодити. Ще ся той не вродив,
Що всiм людям в цiлiм свiтi воднораз догодив!
Не буває, щоб довкола всi одне хотiли,
Бо не всiм пасує чорне, не кожному - бiле.
Коли влiтку ясне сонце в небi припiкало,
Не один хотiв, напевно, щоб зима настала.
Особливо - тi, хто вперше в цi краї попали,
Португальське лiто стиха не раз проклинали.
Ми ж бо з кумом тут не вперше - знаєм: що й до чого,
Та i ми не сподiвались вiд зими такого...
Починалось, як звичайно - день пiддався ночi
I, як сонце не старалось, все ставав коротший.
А дощi - ще так недавно милi й довгожданнi -
Стали лити вже щоденно вiд рання до рання.
Не встигав робочий одяг за нiч висихати -
От тодi зима почала i нас дратувати.
Так вже склалось в цьому краї - видно iсторично,
(А зима коротка й тепла - край же субтропiчний),
Що опалення в будинках нiхто не монтує -
Кожен сам себе як може в цю пору рятує.
Ще багатий собi купить якийсь калорифер,
А простого емiгранта заженуть пiд шифер
I дубiє вiн на лiжку, як той ненормальний,
Бо вино - його єдиний прилад нагрiвальний.
Ми вже з кумом були "битi" - вибирали хату,
Щоби жити було добре й платить небагато.
Цiлий мiсяць ми робили ремонт капiтальний:
Положили плитку в кухнi, побiлили в спальнi,
Пiдтягнули, пiдкрутили, помiняли шиби
I, здавалось, десять рокiв жити тут могли би.
Та зима у нашi плани внесла корективи
I позбавила зненацька тої перспективи.
Небо хмари затягнули, сонце вже не грiло,
I в квартирi стiни й стеля зразу почорнiли.
Наш ремонт шикарний стала плiснява з’їдати,
Що не знали, де ми маєм речi заховати.
Зрозумiли - по ремонтi. Не поможуть сльози.
Нам би тiльки не схопити їх туберкульозу,
Щоби тяжкими трудами зiбранi "зеленi"
Не пiшли на Українi лiкарям в кишенi.
Ми вже звикли, що у сiчнi тут трави буяють
I на клумбах рiзнi квiти саме розцвiтають,
А це, встали якось рано - мало не зомлiли:
За вiкном - очам не вiрим - все довкола бiле.
З кумом ми переглянулись: "Як у нас в Карпатах!
Ще прийдеться на роботi снiги вiдкидати."
Нам такi морози звичнi - чуємось, як вдома,
А мiсцевим - катастрофа, то справа вiдома:
Не заводяться машини, скла пообмерзали,
По примiщеннi у пальтах ходять португали;
А бразiльцi замотались разом з головою,
Виглядають так, як нiмцi колись пiд Москвою:
З-попiд шалiв свiтять очi, шапочки на вухах -
Таке враження, що зараз буде завiрюха,
Що галявини зеленi снiгом всi закида,
I тут буде, щонайменше, справжня Антарктида!
Та й нема що дивуватись, коли в них в квартирi,
Якщо грошi економлять, рано - плюс чотири.
I в обiд, коли присвiтить сонечко на небi,
Щоб погрiтись, на подвiр’я виходити треба.
Технологiї сучаснi - справа непогана,
Лиш бетон тепло не хоче тримати до рана.
I тут кожен персонально має подивитись:
Як, коли та чим i з ким вiн повинен нагрiтись.
I коли тече волога по стiнах струмками,
Не один свою обхопить голову руками
I, роздумуючи вкотре, - як це все нагрiти -
В думцi звернеться до неба: вже б скорiше - лiто!
ID:
180065
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 26.03.2010 23:14:57
© дата внесення змiн: 26.03.2010 23:14:57
автор: Salvador
Вкажіть причину вашої скарги
|
