Людина… Сотні тисяч запитань несе вона. А відповіді так і не знайде хто ж є насправді Боже сотворіння, космічний прибулець чи злий жарт. Іноді все здається так ясно та зрозуміло, а іноді, біль незнання охоплює все людське єство і змушує блукати у пітьмі. Жага до істини вирує по жилах і намагається пробити той незламний паркан зневіри. Сутність, бо наша жива і прагне до визнання та слави. Кожен мріє відчути справжню силу неперевершеності і врешті-решт кожен хоче відчути себе володарем світу. От тільки, на жаль, ніхто не розуміє, що п’єдестал той коштує людяності, того, що є запорукою миру. Хтось все життя бореться, а хтось, живе існуючи, навіть, не намагаючись дряпатись назовню. Як тяжко буває сказати одне слово: «вибач». І саме воно одухотворяє ницість нашої душі. Невже так важко, просто вимовити його, відчути віддачу цих атомів, від яких кров, ніби кипить, не заощаджуючи час. Ця витрата енергії рівнодійна силі ображених та прощених почуттів. О, як не дивно саме людина і керує світом, людина грішна та несправедлива, своєрідний варвар, який не розуміє головного, що боротьба повинна бути спрямована на відродження того самого прощення, і гніту страху, адже саме він породжує ненависть, яка охоплює все, починаючи від нижчого і закінчуючи вищим .
А хто ж бо є патріот? Чи ототожнюється він із місцем де народився та прожив? А чи не здогадуєтесь ви, що так званий патріот завойовує лише своє, не думаючи про інших та майбутнє. Чим кращі ми, українці, на відміну, від інших народів? Можливо цілісністю, правдою, розумом, кругозором? Я гадаю, що ні, оскільки всі ми люди, незважаючи на колір шкіри чи різнобарвності мов. І доки ми не зрозуміємо, що всі ми повинні бути єдні, ні про який добробут чи тим більш подвиг не може йти і речі. Тут діло є в іншому. Патріот – це ж бо та людина, яка серцем тягнеться додому, яка ладна душу віддати за рідне, не паплюжачи землю іншого. О, як важливо пам’ятати : «Люби ближнього свого і тобі воздастя!» Неначе далечінь, що затягує у водоворот істини, яка не схована від нашого ока, а навпаки, лежить на самому видному місці, от тільки ми самі так ненароком топимо її. Все живемо за принципом: « Надійся на краще, чекай гіршого», а потрібно прямувати до кращого, надіючись. Відкриваючи двері на шляху, ми не повинні забувати в попередніх свої цінності. Цікаво, які ж вони є у нас, людей? А чи змінюється час?Такий крихкий і такий миттєвий? Чи пам‘ятає він моменти, які закарбовуються в наших спогадах? Так легко говорити і так хочеться зануритись в минувшину, щоб зрозуміти емоції та переживання предків, хоча б на трішки уявити ті часи, коли люди були, як ті собаки, слуги феодалів, ні чим не гірших чи кращих за останніх, коли батьки дітей з’їдали, так злісно та обеспечалено, безпам’ятно, коли матір проводжала на фронт своїх діток, нібито живцем виривала своє серце і викидала геть, на поталу людині, а що вже говорити про голод, який вщент викорінював націю, так потихеньку і без жалю. Без сліз не згадаєш, без них не скажеш, а що ж є причиною цьому? Так, людина, така розумно-дурна людина. Така всемогутня і до смішного мізерна. Хто винен у Великій Вітчизняній війні. Так просто цікаво… Гітлер? Можливо, Сталін? Ні, людина, така всепереможна, що перетягує з боку на бік канат, яка уявила себе Богом, а насправді – паразит, обов’язком якого є праця та мир, а не гріх та вбивство. Річка, мов людина, русло її широке, як наша душа, потік води сильний, як сила волі, а кінця нема, впадаючи, вона відроджується. І тут відбувається переломний момент, що ж є людина: «втілення добра чи зла?» Напевно, що вийде композиція, яка буде перемішуватися лише двома кольорами : чорним та білим, при цьому, маючи безліч відтінків. Скажете ви, що неправильно прирівнювати всіх до однієї, бо ж кожен індивідуальність, що несе на протязі всього життя різні фарби, але, я задумалась, чи вірно так вважати. І прийшла до висновку, що помилково. Тому що нас оточують слова, думки та дії, праведні і неправедні. Все… Саме з них починаються нові історії. А ми люди, маса, яка парує в небесах, не стоявши навіть твердо на землі. Земля… Скільки всього чула, бачила та переживала. Саме вона народжує та поглинає в себе усе живе та неживе. На ній працюють, ходять, плачуть, сміються, дихають та пам’ятають. Для кожного вона своя, така рідна, сповнена незвіданих місцин, краєвидів. Любимо її, а особливо ту, що містить дім, який втілює всіх: матуся, тато, рідні, дерево під тином, дворовий пес, розбита шибка у сусіда, чужа згорівша хата і стежка, яка водила день у день від дому до школи, річки, друга. А стежка – знову земля, навіть заасфальтована, але ж земля. Взявши в руки її, з усього духу понюхавши, ми відчуємо пахощі дому. Все взаємопов’язане, нероздільне, панівне. Повернусь до головного: безсмертного подвигу народу. Ви гадаєте, що він, цей подвиг – це стійкість, сила, дух, перемога. Та ні, все набагато складніше, перемога не привід для радості, бо ми не були кращі на фоні тих страшних подій. Так, вбивали, ґвалтували, катували, хоч захищаючи своє, але невиправдано до кінця. Війна – це не подвиг, перемога в ній – це втіха, на жаль, зухвала. А от безсмертним можна сміло назвати, те що та сама людина, яка одухотворяє дійсність з усіма її витоками умудрилася зберегти священну, цнотливу землю, можливо, і вбиваючи потрохи та все ж зберегли із всенькими принадами матінки. Подвиг – це коли, в ті грізні, замучені мороком часи, люди жертвували собою заради інших, коли свідомо йшли на жорстокі списи ворогів, які винищували подібних. Коли віддавали останнє, так жертовно та мужньо. Та, що ходити далеко, повернімось в суворий 1986 рік, коли могутні землі враз стали урвищем, яке всмоктує в себе й до сьогодні. Чорнобиль… Це місто тримає в собі страх та біль. Зірка-полин, що впала на живе місце і захопила його в свої тенета. Так от і тоді, наші славетні українці, справжні герої, кидалися у вогняну радіацію, щоб захистити мирних людей від напасті. Все ж людина і є той подвиг, про який не потрібно кричати, а просто не забувати, навіки закарбовуючи в пам’яті тих, хто душу й тіло поклали за добробут ближнього. І за це їм, героям, що і є народ, велике спасибі за подвиг безсмертний!
ID:
175235
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.03.2010 17:13:29
© дата внесення змiн: 03.03.2010 17:13:29
автор: Анна Черненко
Вкажіть причину вашої скарги
|
