Я не знайду в собі того, що не існує,
І в пошуках лиш ночі загублю,
Бо істина свідомість не плюндрує,
А істина у тім, що я люблю.
Люблю людей, що жить без них не можу,
Що розчиняюсь в них, як кава у воді,
Бо кожен раз я в них нове знаходжу,
Бо вкотре вже знаходжусь на суді.
Я на суді тому щоразу вибачаюсь,
У тих людей, що кривди не вчинив,
Але за світ весь перед Богом каюсь,
Бо світ я у собі переродив.
Переродив в собі все те, що загубилось,
Так мало бачачи того, що я знайшов,
Все нижче падають до долу мої крила,
Чекаючи в землі гнилих обнов.
Обнову не знайду в собі, що не існує,
І на годиннику лиш цифри пробіжать,
Вони показують на скільки час лікує,
Однак любов, лиш зможе врятувать.
