Завішу вікна вчорашнім болем.
А ти не залишив жодного знаку,
Мені й не треба. Це звісно легко
Казати. Коли немає ознаки
Вічності в наших діях,
І запахи всі змішані в суміш,
Втрачаю здатність тебе відрізняти
Від тих, хто поряд, і тих, хто між
Нами. Тепер одне тільки
У дзеркалі сонце. І слід від тебе
На ньому теплий. Останнього літа.
Вже, мабуть, вперше мені без потреби
Зранку ловити хмари, далеко
Шукати частину свого бажання
Жити. Просто іще одна примха,
що, власне, задумана як остання,
стала першим великим вибухом.
Захочеш переконатися в силі вогню,
Одягни чоботи: падав дощ і зараз
На місці серця тільки калюжа...
Не забруднися