зо дня у день в обіймах шестикрилих
морфея-серафима, в нетрях змія,
в печерах, де одвічна веремія,
я труп перевозив, свій час оджилий.
та я вхопив твій силует розплилий,
ті очі, їх палаючу стихію
і крижану багряную завію...
противитись сім чарам нема сили.
і я чекав, шукав тебе усюди,
хоч всі шляхи вели мене нікуди,
причинний, я не знав собі спокою.
і знов тебе схопив мій погляд кволий,
і в забутті я мчався за тобою -
...тебе нема... і не було ніколи...
