Троянди такі гарні і цнотливі,
Тому, що мають голки-шипи
І захищають себе від наруги,
Від тих, хто хоче зірвати їх.
Помилуватись, порадіти,
Від їх парфумів зомліти,
Вже мертвим оду проспівати,
А потім на смітник викинути
І до наступного свята забути,
Про ті квіти запашні, гарні і вродливі....
Не люблю я мертвичини,
Я люблю троянди живі,
Коли їх цілі розквітають кущі,
І я від них п`янію, особливо у вечірні години,
Коли повний місяць на небо випливає,
Енергію свою на всіх виливає,
Квіти від нього ховаються,
Бутони троянд закриваються,
Але від тої енергії все росте на землі
І палає любов`ю, і зачаровує красою...
А запах який, розливається навкруги в повітрі,
Ще до сходу сонця вмиваються троянди росою,
Щоб вдень ми знову милувалися їх неповторною вродою
І рвали, і вбивали, не зважаючи на шипи ...
Та все рівно перед людьми, беззахисні вони,
На те троянди і є, щоб їх всі зривали, і у вази букети ставили.