Тож радіймо, поки молоді,
Що скажені, веселі і чисті.
Ми лиш кола на темній воді,
Краплі плоті в бетонному місті.
Місто мрії, залізо і скло,
За твоє лімітоване небо
Я офірую душу й крило,
Я себе прирікаю на тебе.
Мотлох мрій обтрусила від чар,
Що залишилось з мандрів і марень?
Лиш тепло і незатишний шарм
Вже попсових подільських кав"ярень.
Узи крові солодкі й страшні,
І міцніш половецьких арканів.
Та не зронить сльози по мені
Срібний бог полину і курганів.
Мертві нерви висотує рок,
Я впилася же спліном і снами.
Серце сиве, як дим цигарок,
Кава чорна, як втрачена пам"ять.
