Ні, ви не сини свого народу!
А ви, на жаль, його сміття!
Попрали України ви свободу…
Нема у душах ваших каяття!
Гнобителі! Раби свого багатства!
Як хочеться вам очі заплювать…
Яке ж то, Боже, святотатство
Народу своєму лиш зла бажать!
Я перед Богом стану на коліна!
І перед предками я голову схилю!
Ох, вимирає рідна Україна…
Не помирай, бо я тебе люблю!
Молюсь за тебе, як за сиротину,
Як за перлину рідної Землі…
І не чужі паскудять нашу Україну!
А ті, хто народилися во злі!
Не вчила мати Божої молитви –
Себе занапастила і дітей…
Повиростали!!!, і в оцій „гонитві”
Забули Бога і простих людей!
Отак вони біжать, біжать донині!
Ніяк „не наїдяться”,… до схочу!
Хіба ж це люди, Боже? – це, блядь, свині!
За інше все я просто… промовчу.