Достигли колоски у полі,
Калина віти похилила.
Це осінь, ідучи поволі,
Туманом землю застелила.
Махнувши пензлем своїм вправним,
Позолотила все навкруг,
Зробила ясен дуже гарним
І одягла беріз-подруг.
Пішла у сад вона тихенько,
У руки олівці взяла
І яблукам усім гарненько
Червоний колір додала.
У лісі дощиком пустилась
Й малюючи гриби навкруг,
На землю тихо опустилась
Й дивилась на зелений луг.
Потім трави вона торкнулась,
Шепочучи щось тихо їй.
І радо дуже посміхнулась,
Побачивши себе на ній.
А в небі срібну павутинку
Повісила на радість всім.
І, зачекавши лиш хвилинку,
Пішла у даль шляхом своїм.
