Суворий півострів в Каспійському морі,
Там сонце пекуче та безмежні піски,
Як розсипане берегом висланців горе,
Де за кожну провину по спині різки...
Тут чекали на тебе жара і морози,
Тут сум розчинявся в пісках безнадії...
Думи сохли в очах, як краплинами сльози
Та душу гнітили монотоні події...
Ти тілом зігнувся та дух не зламався,
Як гілка верби з дніпровського краю.
Гіркою сльозою ти зранку вмивався -
"Україно моя,.. як тебе я кохаю!"
Думками вертався у рідну Вкраїну -
Вночі нею снив, а вдень нею жив.
І пісню тужливу, свою солов'їну
Душею і серцем потайки пив...
А впертий погляд з-під насуплених брів,
Ніби казав - "З своєю землею я не прощаюсь."
І яку би біду ти там не зустрів,
Завжди говорив - "Караюсь, мучусь, але не каюсь."
