Країну Божу створюють лиш люди.
Вони несуть у світ цей Боже слово,
Несуть любов до Бога скрізь, повсюди
І дослухаються до його слова.
В молитві на коліна припадають,
І захист просять та щасливу долю,
Але вони не зовсім добре знають
Потрапити що можуть у неволю.
Багато засідок тепер по всьому світі
І сект, що наче в щастя ведуть, в згоду.
Та пастку розставляє в розмаїтті
І православ’я для свого народу.
Давно вже перестала наша віра
Духовними питаннями займатись.
Тепер крізь призму про любов до Бога,
Вона в політику почала гратись.
Тепер серед молитв, пісень хвалебних,
Лунає заклик нам про об’єднання.
Про те, щоб ми скорились чужоземним,
Від свого бігли наче від вигнання.
Патріархат тепер усім важливий,
А не спасіння та духовність люду:
„Ти не з московського патріархату милий?
Тебе я слухати уже не буду. ”
А що наш люд? Дивитись сумно в очі,
Наслухавшись цих проповідей „мирних ”
На табори розбилися ворожі.
Розкол в народі, ох рятуй нас милий!
Ви схаменіться люди, чи то вірно?
Чи так нас Бог навчає через учнів?
Він в нас один такий, один єдиний!
Традиції у патріархів схожі!
Нема у християнства закордонів,
Нема країн, політиків немає.
В нас Цар один, чому ж тоді ворожі?
Чому про це все церква забуває?
І старець, що віддав життя служінню,
Не зважить на всі ці патріархати!
Він поведе людину до спасіння!
Не стане і на джипі роз’їжджати!
А там, де в проповідях про розкол ідеться,
Де про політику згадали „ненароком ”,
Нема до Бога і любові в серці,
І не від Бога став такий пророком.
Країну божу створюють лиш люди!
І варто нам усім запам’ятати,
Доки політика у вірі жити буде
Нема кому про душі наші дбати!
27.06.2011
́