Хай мете снігом і вкриває землю.... Я більше не плачу...
Ми будем мовчати, про біль почуттів що спалив до тла.
Я хочу кричати, про все, що змінити я не змогла.
І може пробачив, але не повернеш часу плин.
Не вмію співати. Але напишу вірші.
За вікнами мокро, холодні вітри заглядають сюди.
Немає нікого, і нікуди більше до тебе йти.
Не вмію забути, про радість цілунку Твого,
І мрію про сніг, снігопадами душу аби замело...
З сестрою зимою стою на морозі,
По голій душі наче струмом пече.
І хочеться в відчаї тихо схилити
Заплакану душу тобі на плече.
І довгі, самотні ночі мене обіймають крильми.
Я звикла до болю, до гострих кігтів пітьми.
Я вмію мовчати, і в серці ховати любов,
І прошу у Бога щоб радість Ти віднайшов.
Я ж маю усе і натомість не маю нічого.
Крім сина свого в обіймах не грію нікого.
І горе моє лише у тім, що єдине
Чого я бажаю ніколи тепер не прилине.
