Тобі вклоняюсь, Україно!
За квітів барви навесні,
За кожну радісну хвилину,
Що дарувала ти мені.
За сонця лагідне прощання,
За журавлів у небесах,
За теплий вечір і світання...
Й веселу нотку в голосох.
Тобі вклоняюсь низько-низько.
Як ненька, ти у нас одна.
Ти завжди поруч, завжди близько,
Ти - скрипка щастя голосна!
Твій спів - це пісня птахів зранку,
Твоя душа - як та весна,
Що сіє квіти на світанку
Із щедрого свого зерна.
Безмежна ти, як ті простори,
Що омива Дніпро-ріка,
Як літній бриз на синім морі,
Як ніжна мамина рука.
Ти землю навесні вдягаєш
В прекрасний килим запашний,
А собі в кошика збираєш
Кожен промінчик золотий.
Ти доглядаєш поле влітку
І пестиш соняшник навкруг.
А ще цілуєш кожну квітку,
Щоб барвами спалахнув луг.
Ти в коси восени вплітаєш
Тумани синього Дніпра,
На полі урожай збираєш,
Бажаєш кожному добра.
А взимку запрягаєш в сани
Трьох білих коників своїх.
І все навкруг казковим стане,
Коли поїдеш ти на них.
За все спасибі, Україно!
За кожен промінь золотий.
Ти в серці кожної людини,
Твій образ кожному святий!
