Навіщо - от питання найвлучніше сьгодення,
Псувать нащо папір мені, якщо нема натхнення?
Я не вважаю, що я Магамед, що я прийшов з пустелі,
Та обурююсь я примітивним фразам вельми.
Я пишу тоді, коли вважаю, що потрібно,
Я не намагаюсь довести вам, що я здібний,
Не волаю: РЕПЕР Я! Це зайве. Це неправда.
Але тема чітки зачепила мене здавна.
Я обурююсь, коли, на мою думку, здібні хлопці
Пишуть про життя, але всі рими в них шансонські,
Намагаються із себе корчити блатнушку,
Слухаючи "купола" і Біломор втягнувши.
То є втему водіям, що сивіють з шансоном,
Але хлопцям молодим, що є шансону фоном,
Що в ганделику волають, щоб було гучніше,
Матюкаються брутально, то не до обличчя.
Нащо люди лицемірять, це ж одразу видно,
Це й сліпий помітить, що вони не варті гривні,
Кожен хоче сили в світі, це у ДНК написано,
Хоче грошей, і характер свій псує новими рисами.
Людей приваблює чуже, неначе муху трупи,
Всі поспішають, як гімнасти до своїх батутів,
І зменшуються у очах до росту ліліпута,
І погляд їх до Гулівера назавжди прикутий.
Чекають залишків за ним, але це вже занадто,
Винагороди хочуть, перед всіми хизувати,
І ніби недаремно в них якик є м'якуватий,
І недаремно купували вазелін і вату.
І люди ці вважають, що усе так має бути,
Та одного дня почують: "Не потрібен тут ти!"
І розгублені не знають, які кеди взути,
Язиком навпомацки шукаючи знайому дупу.
ID:
131259
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 25.05.2009 10:05:36
© дата внесення змiн: 25.05.2009 10:05:36
автор: Chuma.voz
Вкажіть причину вашої скарги
|
Ну, ты даешь?! 
