Ось!.. Ти мені вже не пишеш. Починаєш забувати. Важко розуміти те, що ти вже не потрібен. Смуток переповнює серце. Сьогодні я прийду до Тебе, як завжди пригорну, поцілую, скажу: “Люблю! ” та холод у Твоїх очах дасть мені зрозуміти, що мої здогади не були марними. Мовчання… Безліч думок, які так не хотілось пускати до себе в мозок. Жену їх геть та вони немов в’їдаються в мене. Тиша припинилась. Серце немов пробила тисяча стріл, – “Вибач, я розлюбила” - Життя на хвилину зупинилось, земля немов втекла з-під моїх ніг. Дивлюсь на Тебе. Не хочу вірити, не хочу Тебе відпускати. В очах промайнула наша перша зустріч, наш перший вечір, перший поцілунок. Цього не забути. Цього більше не буде. Сльози майже виступили на очах та чоловіча гідність не пускає їх назовні. Ти пішла. Тебе не повернути. Марно заплющую очі, думаючи, що це страшний сон. Все... Кінець… Лише Твій слід, на стоптаній як моє серце траві, ще декілька хвилин буде нагадувати мені про те, що Ти колись була моєю, я був твоїм. Я знову один. Знову холодні без Тебе ночі, не радісні світанки, похмуре, нікому не потрібне життя. Сумно… Важко… Боляче…
