У пошуках вогнів нових чистот...
Сидиш у теплій квартирі,п"єш чай,насолоджуєшся життям..Дивишся на зорі..Іскриться сніг,скоро Новий рік..Жаль,немає відчуття свята..Ну,не все одразу..=)
Встаєш навколішки перед життям...Просиш одного:розуміння та підтримки..Те чого так завжди не вситачає...Молиш,бідкаєшся,нервуєш..А все знову вийде навпаки...Закономірність життя..Просто парадокс..
Ліхтар на вулиці дає останні хвилі світла і згасає,віддаючи світ суцільній темряві..А сніг усе летить..Такий невимовно прекрасний,чистий,недоторканиий..Зовсім не такий,як люди навкруг..Йому хочеться відкритися душею..
А пам"ятаєш,серце,як колись ми з тобою раділи життю на повну і не бачили горя??Як ми жили у злагоді і мирі,і все нас влаштовувало..І світ,і люди,і відчуття..А що тепер?Час темряви??Час "руїни" моєї душі??Час горя і розпуки?Навіщо??Тоді коли життя моє може бути таким прекрасним, він додає гіркоти у відчуття??Це просто..Просто..Він звір..
Не зігріває уже душі та ковдра..Я хочу до тебе..Тільки ти мене зігрієш..У своєму серці..Я просто буду там жити..Бо це мій останній притулок,місце де я почуваю себе потрібною і коханою..Місце,де я почуваю себе людиною..
Стискаю у руках папірець...Це ніби моя сповідь..Перед новим початком..Чогось світлого і чистого,як сніг..Непізнанно глибоко може проникати біль..Глибше душі..Але він лікується..З часом..Який не лікує,а лише підліковує,лишаючи рубці...
Витри сльози,тобі не пасує..Тобі іде посмішка..Справжня,прямо із серця..Ти завжди смієшся..Хоч і крізь сльози...
Зловіть,тих,хто падає...Вони на краю прірви..Десь там і я..Але мене вже спіймано..І крепко тримає..Одна чудова людина..Яку я безмежно кохаю..Дякую тобі,за те,що ти є..Моя маленька надія..=)