- Куди ж поділись брехуни?
І чи святими стали грішні?
- Живуть, як і жили. Облишмо.
- То що ж, плодімо і носімо
Іудине трикляте сім’я
У душах?! Вродять бур’яни,
Раби систем, рабів сини...
- А думав, буря змиє зло?
Скоріше гарна квітка згине,
Ніж та погана бур’янина.
А там - непотребу дай волю -
Загубить і город, і поле,
Де для людини щось росло
Й тяжкою працею жило...
- А нам як, друже, далі жити?
- Не спати. Руки не складати
І рівного собі шукати.
Найкраще в душах - не збороти.
І не зростити без роботи.
На те ми й люди, щоб ростить.
Плекати поле. Сад садить.
І те навчитись боронить.
