Якось сидів вечором і перечитував свої коментарі на вірші відомих тут поетів.
Трохи був сам здивований, коли об'єднавши декілька, самих на мій погляд вдалих,
отримав наступний вірш.
Звичайно, то були відгуки на прекрасні вірші Оксани Халахан (Корозлик),
дякую їй за творчу наснагу:
За кроком крок, за полем поле
Несу я долю на руках...
А долом річка стрімголова
Бурлить камінню по верхах!
І вже не ясно, де та доля
В руках моїх, чи у воді?
Була б хоч трішки моя воля
Поплив би з нею, і тоді
Хай буде все як є, хай плине,
Та тільки не спіши, зажди...
Мов та розпещена дитина
Та мати разом назавжди!
Повіки тихо я відкрив, -
Тепло почуяв неймовірне,
І серця радісний порив
Затріпотів у грудях мирно...
Я тут! Краплинкою роси,
Нектаром для малої бджілки,
А хочеш, стрічкою коси
Твоєї кольору веселки!
А може слів твоїх лиш тінь,
Що поруч, вкрила мої вії?
Закоханих думок моїх,
Та напустила мрії, мрії...
Скажи, життя мого художник,
Чому твій пензель плаче враз?
Ті сльози більше не спроможний
Вдержати в грудях! Дивний час -
Вже вітерцем легеньким фарби
Мої він ніжно підсушив,
Та сонця променями барви
Усмішкою в очах провів...
Я тими рисами дивуюсь, -
Те диво хочу вже пізнать,
Життям безмежним замилуюсь,
Невже я можу теж кохать?
Всім покажу картину серця,
Долонь пелюстки розгорну!
Так дайте ж фарби, хоч відерце!
Я душу в зірки розчиню...
Той цвіт кохання такий ніжний,
Веселка мов після дощу,
Й до серця мого такий ближній,
Я так люблю! Та не прощу,
І не втікай, бо я з тобою
Всі почуття ті не спроста,
Розлитись можу я грозою,
Вогонь і пристрасть на вустах!
Я не жалітиму, на волю,
Мов вихор вирвався терпець...
Закоханий життям до болю,
Корінням двох наших сердець!
Лише краплинами кохання
Твого безмежного живу
І не боюся я зізнання,
Кохаю дійсно, наяву!
У синю хочу далечінь
Удвох лелеками летіти,
Побачить неба височінь,
Коханню нашому радіти
Жадати, знати, що ти поруч є
Та відчувати серця стуки,
Бо не примусиш вже моє
Мовчати...
Неймовірні звуки!
Життя полями об'єднатись
В одну краплину єдності,
У кронах крил твоїх сховатись,
Та з'їхать з глузду вірності!..
Всього одну тільки краплину?
Не можу!
Навіть на хвилину
Не зможу частку відділить...
Візьми усе, як ту дитину,
Що мати на руках ростить
І пестить променями сонця
Своїх очей і теплих рук
Та випий!
Мене усього аж до донця,
Нехай не заздрить чорний крук
Бо доля вже моя, мов думка,
Я все стерплю і все віддам!
Залиш мені маленьку гумку
Та вірші, що я написав...
Безумовно, вдале поєдання. Талант має свій стиль, тому не дивно, що це можливо зробити, а тим паче, коли надихає талановита Оксана (жартую). Гарно. 
