І знову розпач мене цілує
Своїми холодними, примарними губами.
Моє власне знищення веде мене до могили.
Це я копала багато разів і знову стаю примарною думкою —
Забуте, сумне, жалюгідне лайно.
Як падаю в чорні сфери серед самотніх спогадів.
Ти зламав нас шматок за шматочком.
Партитура моєї пісні написана кров’ю.
Музика самогубства, написана червоним.
Я робила це сама, мої зап’ястя теж розкриті.
Як мої сльози, ллються каскадом.
Все було втрачено позаду нас.
На колінах, руки на обличчі.
Сонце з’являється в весняний ранок,
Там, де я лежу, немає нічого, крім мого пилу.
Тепер тобі байдуже до нього.
Ти живеш по той бік почуттів.
Але наш вітер в листопаді
Тепер лоскоче моє бездиханне тіло.
