* * *
Тривоги до вечора сходжені –
десь кави, десь чаю ковток.
Частково питання стриножені,
а вечір накинув платок
на вулиці, спекою зморені,
безлюдні, покірно глухі,
опісля малюнки спотворені
накриє нічний балдахін.
Димок від цигарки звивається,
по клавішах руки біжать.
У відповідь слово з’являється,
сльоза запекла. Просто жах!
О, ревнощі! Справа не в істині,
й дарма: у бою, чи в тилу,
одвічно кохана на відстані
придумає стільки розлук!
Погладиш кота вуркотливого,
змахнеш із очей пелену...
Чимало життєво важливого
ти спишеш на долю земну.
Ви, справді, обоє щасливчики,
бо ж зустрічі свято для вас.
А я вам бажаю пришвидшити,
вінчання назначити час.
Згоріли зірок дивні розсипи,
світанок намітив сліди.
Надію плекаєш до осені?
Не варто, до милої йди.
Всі кроки тверезо осмислені,
ти й так надто довго мовчав.
Коханням обоє окрилені,
покваптесь на спільний причал.
