Я щиро усміхнусь до осені,
І доторкнуся до її краси.
Милуюся я небом в просині,
В яке звелися золоті ліси.
Я пригорнуся ще разок до осені ,
Прощатися із нею дуже жаль.
Мої роки вже снігом припорошені,
Навіюють і тугу, і печаль.
Пройдусь осінніми стежинами,
Душа , здається , зовсім молода...
Спадає дощ замерзлими краплинами.
Про себе вже нагадує зима.
Незвідана , із присмаком тривоги...
Якою буде , то ніхто не знає.
Біжать у даль мого життя дороги.
Останнє листя сумно облітає ...
Чудовий вірш! 
