Крихкий лід у стосунках, мов на озері в грудні,
У відносинах наших вертикальна межа,
Лише в пам’яті й досі ніби вічна весна,
Кожен день тих обіймів, кожна мить із тих буднів.
Кожен дотик донині, як клеймо арештанта,
На плечах, на вустах, між грудей і на шиї,
Відчуваю, хоч знаю, що це тільки мрії,
Вже такого не буде у житті варіанта.
Поодинці… Окремо… Ми у грішному світі,
Як у космосі дві кам’янисті планети,
Всю любов, що колись описали поети,
Вбили ми і від болю лиш кусаємо лікті.
Крихкий лід у стосунках перевтілиться в кригу,
Стане айсбергом білим вертикальна межа,
Мов пінгвін в Антарктиді, моя грішна душа,
Буде мовчки блукати по скрипучому снігу.
Між лютневими днями довгі ночі безжальні,
Тільки в снах я спроможний розтопити цей лід,
Щоб клеймо арештанта і від дотику слід,
У віршах заглушили ці слова сповідальні.
