Видно в небі навесні,
Клином линуть журавлі.
Радо сядуть на поля,
-Здрастуй, рідная земля!
Запитав я в журавля:
-Де Журавочка твоя?
Чом Веселик зажурився,
Коли в небо задивився?
-Як вертались ми додому,
Підлітали до кордону.
Кулі небо шматували
і в Журавочку попали…
Зойкнула моя кохана,
Червоніла її рана.
Каменем додолу впала,
Ніби немовля кричала.
Та і тут нема спокою,
Чути вибух за горою.
Будем далі ми летіти…
Як же діточок глядіти?
Ключ у небі закурликав,
Ніби за собою кликав.
Зникли всі за білі хмари,
Лиш один кружляв без пари.
Скільки зміг він підіймався,
З білим світом розпрощався.
Закричавши крила склав,
Як кохана…смерть прийняв.
13.01.24. Олександр Степан.
