Обморожені нерви
покрились наривами болю
і виприскують в простір
прокльоном
незвичним колись.
Та надіями в завтра
я лють у собі поневолю,
щоб цей світ врятувать,
де з тобою
ми ще не збулись.
Обморожені нерви…
Минеться,
як сонце зимове,
на якому, здається,
померли кущі хризантем
і усе
від любові,
буяння
і світла
спадкове.
Ми крізь покрив снігів
первоцвітом в життя проростем.
2022 р.
Ілюстрація до вірша - Олег Шупляк
