Cмереки схилились від сильних вітрів,
Черемош розлився від сліз і дощу.
Назарій від хвороби мов факел згорів,
Володя під Львовом потрапив в петлю.
Лине пісня попід гори звеселяє світ,
А ми наших вже соколів не почуєм спів.
Наш Назарій і Володя через річку в брід,
Залишили вже назавжди і родину й світ.
Та зробили те безцінне за своє життя,
Таку музику і пісню, що завжди живе,
Наче віра, що не згасне, не йде в забуття,
Й Україна завжди в світі знатною буде.
Гори тягнуться до неба, а річки шумлять,
Ми Червону руту будемо співать,
Бо країна і родина для них понад все,
І у синім, нашім небі їх душа живе.
Та радіє вона з того, що життя іде,
А їх пісня поміж нами жила і живе,
Що Назара діти вже на сцені, і співають так,
Що аж хочеться піти в запальний гопак!
