Застиглі фарби у прозорій кулі...
У кожного відтінку - власний стиль.
У просторі висять часи минулі...
Годинник зупинився. Попри біль
Дорога довга врізалась у скелю.
Там жодна квітка ще не проросла.
Обійми брудно-жовтої пустелі -
Спекотний дух та запах карамелі...
Рожева хмара, зроблена зі скла -
Це тільки спогад бежевої стелі.
Хода секунд лишає тільки вирву,
Та майже непомітний кожний крок.
Прозорий подих - вивчений урок...
Застиглий промінь у застиглу прірву
Дивився, але кинутись не зміг,
Там дня і ночі вигаданий збіг
Всі почуття спалив та заморозив...
Немає свіжості потужних злив,
Бо до землі той дощ не долетів...
Застиглі краплі та безшумні грози...
Повітря нерухоме. Порожнеча.
А на долоні - жалюгідний скарб.
Благословляє синя ніч на втечу,
Туманність обнадійливо зітхає,
Чекає... І, знецінюючи речі,
Плекає рух різноманітних фарб.
Вогонь червоний. Темно-сині зорі.
Сумне обличчя. Загадковий птах...
А правда - в недописаних словах...
Тут що не колір - дивне відкриття...
Ця куля, різнобарвна та прозора -
Яскравий склеп застиглого життя.
