РІДНА МОВА - ЙДЕ ВІД СЕРЦЯ, ЧУЖИНСЬКА - ВІД МОЗОКА..!
Я нині багато розмірковую над тим, чому треба розмовляти й навіть думати українською мовою.
Цим роздумам сприяє передусім велика увага ворогів до теми мови. Чому ворогів? Бо часто вороги використовують для контролю за ситуацію у країні такі болісні теми як мова.
Насправді вони не завжди говорять що ви не маєте розмовляти, часто просто підтримують думку, що треба розмовляти.. але..в якусь хвилину Так.. лунає оце знамените «Але…» То і є ворожим каменем, який завжди знаходиться у кишені ворогів для вас, для усієї Нації.
Що ж вкладають у це «Але» супротивники – будемо так далі називати тих, хто грає не один рік на темі мови, але врешті нічого не робить для популяризації й активного поширення Україною.
Так от, вони часто кажуть що «важко вивчити».. Що не так воно й потрібно для спілкування патріотів, тих хто любить Україну та бореться за її перемогу. Бо ж мова наче то вже «друге» , то вже «потім, як війна завершиться».
В принципі я не проти того аби всі ми говорили на тій мові, яка нам ближче до душі. Але.. тут я, як і опоненти , хочу зауважити сказати вкотре «Але».
Справа у тому що треба любити країну за яку борешся. Що таке любов до країни і її народу?
Це можна порівняти з закоханістю чоловіка в жінку, - справжньою закоханістю, а не зіпсованою, яку нам часто нині подають як ознаку любові чи євро-Пейськості..
Так от, якщо увити собі ,що Ми маємо приклад справжнього чоловіка: гарно вихованого, розумного, мудрого, сміливого та чутливого при цьому до прекрасного. Тож, такий чоловік не обере собі погану дівчину. Ні! Він матиме до неї певні критерії, передусім йому має подобатися щось у ній, щось запалювати його пристрасть і велике кохання у серці.
Що ж це мало б бути? Що ми запам’ятовуємо з дитинства найбільше, коли бачимо вперше матусю..
Так! Її очі, її голос…Її ніжні теплі руки! Навіть глуха людина відчуває коливання звуку , у русі повітря, якихось небачених оку, променів емоцій. Кажуть, глуха й одночасно сліпа людина може відчувати голос, особистість, бо вона «бачить, чує» їх передусім як енергію. Ця енергія йде до серця!
Тож, голос коханої, чи то матусі, чи то дівчини, чи то дружини – то перше, що лине у серці чоловіка. А вже потім приходить інше. Як ви говорите, так і живете, так і мислите.
Як нині говорять сучасники? Як раніш говорили наші пращури?
Вони говорили так , що кожне слово йшло від серця! Не розкидалися словами українські дівчата, як нині це часто бачиш, чуєш. От і хлопці не були пустомелями, а якщо й казали веселі та пустотливі слова – то вкладали них чисті емоції, душу й серце!
Що ж сприяло цьому? Чому нині українці , слов’яни втратили цей талант – «мови, від душі, серця..»?
Бо говорячи на чужинському «язиці», чи просто копіюючи українську мову та не люблячи її «від душі», не спілкуючись щодня та не маючи глибокого знання її з дитинства, Ми, сучасники, стаємо пустомелями та поступово деградуємо як люди, як нація.. переходимо у табір «рабів», «чужих васалів».
Бо ж розмовляючи на мові чужинській, - не тій, якій говорили наші пращури, яку чули: кургани, степи, ліси.. озера..- ви стаєте загарбником, ворогом цієї місцини і землі.
Але навіть не це є найбільшою проблемою і вашою помилкою. Відомо кожному, що серце то є орган , який качає кров по організму… І якщо раніше кожне слово і думку українці пропускали через своє серце - так би мовити й через душу.
Таким чином , задіюючи ці органи у розмові, думці.. А якщо щось задіююш – значить тренуєш, тримаєш у тонусі, робиш міцнішим!
До того ж є духовні практики розвантаження органів людини… за рахунок звуків.. зацікатеся ними.
Були у воїнів –характерників певні звукові практики, коли завдячуючи єдному слову чи звуку, який вони спільно застосовували, чи пісні.. козаки енергетично впливали на ворога. Деколи, заставляючи його втікати, без бою.
Дорече, українська пісня вона мала і досі має лікувальну властивість.. Особливо багатоголоса пісня, народна! Тому наші пращури й жили довго, попри війни і доволі складні життєві умови.
І у старості мали розум міцний. Та не втрачали у серці людяності.
Тому що.. повторюю.. Вони – говорили від серця.. рідною Мовою, яку любили, як козак дівчину любив, - від душі, чи як « свою душу»!
А тому, хто любить від душі , від серця – тому Бог, кажуть, помагає.
Тому і Українцям , якщо вони врешті «полюблять себе», - себто свою мову, пісню… мистецтво, культуру..
Їм Боги поможуть… ! і у Перемозі над ворогами .
Бо Ми і нині забули про себе , замінили свою віру, свою пісню, свої емоції, мову –чужинським. І навіть в українській мові нині йде насадження нерідних, неслов’янських слів. Тих же англомовних, що не несуть нам нічого доброго. Бо вони є ознакою мови , яку сприймає людина лише рептильним мозком.
Загалом, мозком ми сприймаємо усе чуже, вороже .А серцем – рідне. Тож, не дивуйтеся що вашим діям так часто важко вчити чужинське.
Памятаєте два образи козака у творі Гоголя «Тарас Бульба» -старшого сина Остапа та Андрія, молодшого, якому легко навчання у семінарії давалося.. мови.. чужинські, віри..
А старший вчився добре, але він сприймав тяжко чужинську інформацію.
А далі? Хто став на бік України з синів? Так.. історія доволі складна, але в ній відображено головне – сила духу і серця вільного, яке вчить нас передусім сприймати «рідне».
Бо для того, аби вивчити чуже, треба навчитися його бодай трохи сприйняти серцем. Але це неможливо , якщо ти не відчуваєш любові. Це як життя з нелюбим, народження дітей, зведення будинку. І врешті.. твої діти будуть схожі на його рід, кинуть тебе на самоті, а чоловік тебе зненавидить і ти його зненавидиш лише за те, що врешті ви зрозумієте, які ви різні. Ви не зможете доповнити один одного енергією, яка так потрібна на старості. І будете єдине що робити – руйнувати вашу родину, підпадаючи під вплив сусідів, друзів, тимчасових коханців. Яким від вас лише те і треба – що ваша швидка смерть. Бо вони мріють про вашу хату, ваших дітей та ваше майно.
Все це відбувається, як не живеш від серця , як не говориш серцем, як усюди керує холодний розум. Але , розум то добре для робота, раба , що служить господарю. Живить же душу, родину, - любов , кохання , живить країну – чисте слово, сердечна розмова, рідна душа. Рідні енергії, звуки…
Так і мова українська лише в тому оживиться, розквітне і тому допоможе, - хто її полюбить щиро, кому вона заясніє , заспіває сонечком теплим, весняними джерельцями. І це, таке ставлення – врешті змінить Країну , викує з населення оту Велику Націю, яка буде жити і дихати Єдним серцебиттям – співучим, квітучим, щирими душевними барвами , Українським словом!
Поміркуйте над цим. Дякую.
Ще хочу додати, що ті хто не відчувають у серці любов до українського, краще не силуйте себе марно.
Просто пошукайте іншу землю, бо на цій землі не можуть вижити ті,що не чують серцебиття її душі.
А як не їдете, то готуйтеся до того, що ваші онуки будуть іншими і Вам прийдеться від них полюбити Україну, або вони Вас зненавидять і старість ваша буде у забутті.
Бо діти нині, попри забаганки монополістів і винищувачів України, народжуються з великими душами, - більш міцними і дорослими, ніж у батьків. Народжуються українцями. Такі діти вкажуть куди йти Нації! Такими дітьми керувати і золотою палкою не вдасться..!
Ті ж, хто не відчує у серці поваги бодай до українського – готуйтеся до того, що Ваші Роди знищить ця земля. Так було вже не один раз. Неможна керувати Серцем. Можна лише ним жити!
Так і Україною керувати без любові до українського тривало не будеш.
І тут питання навіть не у національності чи генотипі того хто розмовляє, а у його українськості образа і духа, думки, поступків, гідності, якої були сповнені наші пращури, яку заповідали нам.
Поміркуйте над цим. Будьте українцями! Лише у цьому Ваше спасіння.
Усі інші загинуть. Те ж стосується у росіян, що попри заклики партій, забувають що таке росіяни. Бо руська людина має бути сповненою душевності , простоти. Згадайте про це. І прибиріть ві влади тих, хто робить з Вас рабів.
Росія лише тоді матиме шанс на існування. Дорече, цей шанс є лише під керуванням України. Козацької у майбутньому Світової Вільної Країни!
Поміркуйте над цим. І вже нині починайте вчити українську. Це не значить забули російську, це значить мати майбутнє.
Ан. Бук-Стефко
ID:
1000134
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.12.2023 09:36:22
© дата внесення змiн: 04.12.2023 09:36:22
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)
Вкажіть причину вашої скарги
|
