***
Цей вечір липневий, мов скибочка житнього хліба,
Пахтить на півсвіту, принаджує щастям тремким.
В цій купелі пізній на мить розчиняєшся ніби,
На хвильку малу, хоч здалося блукаєш віки.
Не скажеш нічого - у тиші твоє натхнення,
Годинник невпинний, неначе старий пілігрим.
Важка порожнеча, немов горобець у жмені –
По пусти її. Чуєш? Інакше у ній згориш.
І годі мовчати: співай, говори, невгамовна!
Бо кожна сторінка твоя – непрочитана ти.
Та зірка найвища хай буде для тебе корона,
Хоча б на цей вечір, а далі її відпусти.
А далі, як буде, бо ти із отих, що не плачуть,
Наївна, як липень, бо досі ще віриш дощам.
Минаєш в роках і дитинно чекаєш на здачу,
А що та копійка супроти зневіри в очах.
А що перелоги, вони не такі вже й далекі,
Збираєш по крихті іще не забуті слова.
І там, де крайнебо, колись народились лелеки,
З малого зерняти поспіли добротні жнива.
Виношуєш мрії, де кожна для тебе, як мантра
Хоча розумієш на долю надіятись всує.
Прощаюсь, мій липню, чи може, як вчора: «Дозавтра!»
Не чує...
добре є! яскраво і вдумливо. хоч і досить сумно. час міняє звучання. і Геник. і Данилюк. і Бойчук пишуть по - іншому... 
