Там де бере початок дикий спалах
Нічних фантазій білий Колізей,
Там де втрачається наш час в примарах,
Складаємо ми спогади в музей.
Я монумент надії не зруйную,
Я обійму тебе, тільки не плач, будь ласка...
Біжу...Ні миті на задишку не марную
Мені не все одно – і то не є поразка.
Пробач мені за те, що я люблю.
Цвяхами долі щастя не забити
Зсередини себе не зупинити,
Ніколи твою постать не згублю
Серед мільйонів...
Бракує слів, нема за що схопитись,
Не вистачає той землі, що під ногами,
Хоч друзями із долею лишитись –
Не можна залишатись ворогами...
Пробач мені за те, що я люблю.
Цвяхами долі щастя не забити,
Пробач мені – і сум я наш втоплю
Чи бачиш світ – ми варті вільно жити.
