Налетіла чорна хмара, вкрила рідний дім.
Все руйнує блискавиця, та лунає грім.
Полетів наш козаченько битися в грозу,
А кохана дівчинонька л'є за ним сльозу.
Вдарив грім у рідну хату, градом засипа,
Де була його кохана - яма та смола,
А душа її невинна у нічній пітьмі
В небі зірочкою стала, інші де світи.
Віє буйний вітер в хмарах, ніч застигла в сну.
Блука полем, аж да ранку, та шука зорю.
Молоденький вітеренько, очі голубі,
Вона спить на яснім небі в смутку і журбі.
Витри сльози, козаченько, шабельку візьми,
Та січи, за нашу волю, ворогів чуби!
Я за тебе помолюся в Божій висоті
І в безсоннях пригорнуся в місячній порі.
