За вікном тихо скиглило небо. Йому не було чути ні гудіння машин, ні скрегіт гілок, що інколи торкалися старого дерев’яного вікна, ні гавкіт сусідського пса, про якого, здавалось, уже всі забули. Він сидів на м’якому табуреті та вдивлявся в нескінченний потік пару, що виповзав із чашки. У сусідній кімнаті цокав годинник – єдине, що повертало чоловіка в реальність.
У нього була гарячка. У таких випадках зазвичай біля тебе з’являється турботлива дружина, яка накриває твоє пітливе тіло ковдрою та брязкає в каструлі черпаком, помішуючи гарячий курячий бульйон. Та в його темній задушній квартирі не знайшлося би місця для такої жінки. І черпака у нього не було також.
Чоловік тряс кістками, зрідка покусуючи сухі губи. Його легені скрипіли, неначе заржавілі двері підвалу, куди жодна свідома людина не наважилася би спуститися. Тремтливими важкими руками він підсунув до себе чашку, нахилився та сьорбнув гарячого чаю.
Згадалася війна.
У золоті хвилини спокою вони тулилися з хлопцями біля залізяк та бетону і жадно смакували гарячий чай. Пропахлі жахом і потом, чоловіки мовчки сьорбали окріп та щось собі думали. Разом із теплом, їх огортав страх. Їдючий страх тиші, як бомба сповільненої дії, як біологічна зброя, що рано чи пізно накриє весь чорнозем своєю важкою рукою. У перші поштовхи гупаків їхні серця починали мліти, а потім чоловіки заспокоювалися і бралися кожен до свого ремесла.
Так було і тієї зими, коли він залишився один посеред куп мотлоху з декількома трупами. Його задубілі порепані руки ковзали спинами товаришів, які потроху стишували свою останню агонічну мелодію. Він чув кожну цівочку крові, що всотувалася в білосніжні простині, кожну ранку, яка репала під в’язаними светрами, кожну повіку, яка сіпалась та знерухомлювалася. Хтось застиг із думкою про сина з дружиною, хтось ілюзорно торкався материної руки, направивши долоні до неба, а хтось відходив із думкою про рідне село. Вдивляючись у нерухомі очні яблука, чоловік бачив важкі кучеряві хмари, стосики книг із потертими корінцями, сміх дітей і обійми, сповнені втіхи та любові. У когось на губах шерхала молитва, у когось тлів морозний цілунок неба.
А потім, під покровом тьми, він невміло звернувся до Бога з єдиним запитанням: «За що?». І також схилив голову, сподіваючись на забуття.
Колись він уже стояв на колінах перед смертю. Тоді йому також сильно боліло все тіло та туманила розум лихоманка. Він лежав під шарами ковдр із вологим рушником на голові та слухав шепіт матері, що долинав крізь прочинені двері. На підвіконні догорала свічка. Хлопець повільно скинув із себе важкі пуди та потряс кістками до материних голосінь. Його горло душив чорний змій, а колінця били молотками десятки мурашиних чоловічків. Він ледь перебирав ноги та тихо дріботів зубами. А перед самими дверима, вгледівши матір, застиг.
Вона стояла, стара і немічна, на колінах перед іконою з Марією та Ісусом на руках і тихо молилася. Вчувши позаду порухи, жінка обернулася та застигла в наляканому німотінні. Її очі налилися злістю, рот почав пінитися, а руки потягнулися до ременю. Його відшмагали на тих ковдрах, що слугували йому ще кілька хвилин тому за прихисток.
І коли він уже не відчував болю, а сльози повністю всотала шкіра, хлопець тверезо звернувся до Бога із запитанням: «За що?».
Чоловік гучно підвівся та попрямував на звук годинника. У темній кімнаті стояла ніч. Він ковзав скляними очима стінами та шафами, підлогою та килимом. Здавалося, усе ввібрало в себе важкість його іржавих легень. Чоловік дістав із шухляди затертий альбом та всівся на скрипучому дивані. Він потягнувся кістлявою рукою за пультом та ввімкнув старенький телевізор. Пестячи очима фотографії, фіксуючи вухами інформацію з новин, він щораз дужче повторював: «За що?». Але вже не звертався до Бога.
Він не часто говорив із Ним. Але завжди мав Його при собі.
І нещодавно відпустив.
Чоловік голосно заскрипів, підвівся, дістав із шафи шматок свічки та запалив. Він дивився, як стікає віск, та плакав. У нього тріскали очі, наливались кров’ю губи, репала шкіра.
Та він уже більше не шукав Бога.
ID:
935927
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.01.2022 16:21:54
© дата внесення змiн: 04.01.2022 16:21:54
автор: Гарніцька Анастасія
Вкажіть причину вашої скарги
|
