Зажурилась мама нині:
-Нема, доню, нам добра!
Дорікала Василині:
-Уже дівка ти стара.
І зітхаю я, і плачу,
Ох, думки тяжкі мої…
Я вже виходу не бачу,
Так і будеш без сім’ї?
Я б і зятя шанувала,
Був би він мені, як син,
І онуків доглядала б,
Коли в яслах карантин.
-Старомодна ти, матусю,
Ширше подивись на світ,
Я гуляю й не печуся,
Що минуло тридцять літ.
І твої прохання марні –
Жити чесно, не гулять,
Ці дівки - старі й негарні
Зараз всі міняють стать.
Швидко зміниться картина:
Там не буде вже проблем,
Коли стану з Василини
Бравим хлопцем Василем.
Будеш ти тоді багата
І щаслива на виду,
Невісток тобі я в хату
Скільки хочеш приведу!
Посміхнули, Катериночко. Але взагалі і сміх, і гріх та від реальності ніде не дінешся. А Ви. така молодчинка, все помітите і продумаєте і так дотепно і влучно передасте нам читачам. Дякую.
Катерина Собова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, моє сонечко, за таку високу оцінку! Радісного Вам настрою і щасливого дня! Дуже Вам рада!
Щиро дякую, моє сонечко, за таку високу оцінку! Радісного Вам настрою і щасливого дня! Дуже Вам рада!
Дякую, Катюша,за посмішку.
