Вітер, вітерець, вітрище!
То повіє, то засвище,
То закрутить листя клубом,
Сперечаючись із дубом;
То заплутається в кроні
Й жолуді жбурне в долоні.
Обласкає він калину,
Ніби матінка дитину.
То берізку залоскоче -
Аж тремтить вона до ночі.
То танцює ген за садом
Із примхливим листопадом…
То регоче, мов скажений,
Рве, шматує навіжений!
Облещує горобину
У ясну осінню днину.
То, зненацька, затихає
Й, ніби стомлений, зітхає.
Вітер, вітерець, вітрище!
То повіє, то засвище…
