А у місті весна. Оминаю калюжу - сніг останній скимить,
Знаю кожну стежину й деревце брунькате наузбіч…
Як промовисто листя торішнє вітає мене - шурхотить
Під моїми ногами – мов чекало всю зиму на зустріч.
.
Я люблю своє місто. Сподіваюсь, що то є навзаєм,
Хоч останнії роки, що минули – завдали чимало біди.
Та, встаючи с колін з відчуттям наче збило на рейках трамваєм,
Я не плачу й не скиглю, бо впевнена: треба іти.
Треба далі іти, бо мій шлях – то є власна стежина,
Вона поміж руїн - особисто мені тільки знаний тягар,
І у кожній людині поряд з цнотой існує провина,
Комусь шлях то - спокута, а для мене мій шлях - то є дар.
