"Давайте!" - волали раби.
"Вбивайте!" - веліли пани.
Вдягайте броню і лати.
Ставайте в ряди, солдати.
Дивіться, як натовп кричить.
Моліться, не плачте, терпіть.
Убивство во ім'я спасіння.
Неначе як свято - насилля.
Неможна пощади просити.
Неможна меча опустити.
Немає ні страху, ні болю.
Не варт нарікати на долю.
Хочеш побачити волю?
Наповни арену цю кров'ю!
"Хліба, видовищ!" кричали.
З трибуни монети кидали.
В підвалах стояли мовчали.
І лати на тіло вдягали.
Мечі діставали гострили.
Сили у бога просили.
Немає ненависті, злоби.
Давно вже не люди - худоба.
В очах лиш одне - холод.
До бою нестерпний голод.
Треба його втамувати.
Знищити, вбити, зламати.
Ворога, друга чи брата.
Не варто нічого казати.
Не варто і винних шукати.
Навколішках просто стояти.
Ридати, терпіти й мовчати.
Знову пісок і арена.
Неначе на тілі гангрена.
Ненависна, люта, шалена.
Кричала, плювалась - скажена.
Мечі і щити, до бою!
Боротись, стояти стіною.
Сподіватись на долю і бога.
Всього лиш одна дорога.
У танці кружляли по кругу.
Більше немає вже друга.
Суперник і ворог навпроти.
Зараз не час скорботи.
Вкритий кров'ю та пилом.
А раптом не вистачить сили?
Здатись, упасти, не встати?
Взяти себе і зламати?
Ніколи, нізащо, не треба!
Удар, ще удар, меч під ребра.
Тиха усмішка крізь сльози.
Сьогодні вмирати не можна.
Сонцем засліплені очі.
Випад, удар, відскочив.
Кидок стрімголов на зустріч.
Знову зі страхом пліч-О-пліч...
...
Знову в підвалі стояти.
Знімати і чистити лати.
Богів і панів проклинати.
Друга востаннє згадати.
Жити, мовчати, вбивати...
дуже образно
