Любий,
Колись я тобі розповім усе, що зі мною трапилось, поки ти був десь у відрядженні. Хіба можна назвати твою відсутність "неіснуванням" або моєю хворою уявою? Звичайно ж ні. Ти саме у відрядженні -- далекому, а, може, близькому.
Всі ми у ньому. Не обов'язково навіть бути відсутнім. Можна бути у цьому "відрядженні" на відстані одного сантиметра від коханої людини, подумки, фантазіями, навіть пульсом. До одних ти мертвий, байдужий. буденний, до інших -- живий, ніжний, коханий. Добре, що ми лише ось так фізично на відстані, що наші червоні душевні ниточки передають усі повідомлення серця. Навіть його тиск.
Мені подарували нічну лампу і я засинаю лише під неї. Так спокійніше. Вона крутиться і відбиває по всій кімнаті зірки та місяць. Тепер у мене сформований власний Всесвіт, але не до кінця, ще один пазл залишився: ти. Я коли дивлюсь на ці зірки на стелі, то уявляю, як ти там шукаєш мені Велику Ведмедицю (її нема звичайно ж на тій пластиковій штуці), вдаючи романтику та астронома-романтика. Подумки усміхаюся і тішусь. Осінь і початок грудня доволі холодний і нестерпний, подібні теплі картинки гріють загальне мій стан, гріють також мої гормони, які щоразу мене дивують, впливаючи на мене з феноменальною силою.
Мені б на секунду подивитись у щілинку майбутнього. Поглянути, чи ти просто є, чи ми їмо з тобою хурму під фільм (бажано горор), чи перебираю твоє волосся, поки ти лежиш в мене на колінах. На секундочку. Глянути б.
З любов'ю,
Твоя...
