Весна тепла́ вділила по крихтині
Й, вернувшись за калиновий місток,
Підхмар’я вільге сушить на ряднині
Під шум роїння збурених думок.
Чому знов у людей іде все дриґом?
А стільки-бо докладено старань.
Поквітила, поцвічила до шмиґи,
По келишку піднесла сподівань?..
В лісах декор нових дереворитів,
Стострунно окликається етер…
О, обезумілі Ромео і Джульєтти,
Ви також стали б іншими тепер?
До шмиги — як слід, до ладу, до речі.
Цікаво пишете. класно. мимоволі ловлю себе на думці. який у вас словниковий запас. бо деяких слів не чув - не знав. але виходить щиро. і по- весняному яскраво. МОЙ ЩИРІ ВІТАННЯ!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00