Весна тепла́ вділила по крихтині
Й, вернувшись за калиновий місток,
Підхмар’я вільге сушить на ряднині
Під шум роїння збурених думок.
Чому знов у людей іде все дриґом?
А стільки-бо докладено старань.
Поквітила, поцвічила до шмиґи,
По келишку піднесла сподівань?..
В лісах декор нових дереворитів,
Стострунно окликається етер…
О, обезумілі Ромео і Джульєтти,
Ви також стали б іншими тепер?
До шмиги — як слід, до ладу, до речі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873860
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2020
автор: Valentyna_S