"Якщо ти знала мене,
То більше не знай".
Біди змушували древніх
Людей змінювати імена,
Бо важко називати себе
Однаково після пережитого страху.
Лінії на долонях
Теж піддаються змінам,
Двояться, як гирла річок,
Впиваються у шкіру ще виразніше,
Та не нам про це говорити.
"Я покажу тобі жах на долоні з попелом".
І знову, знову цілопалення.
Смерть завжди товаришувала з вогнем,
Та й з усіма стихіями теж.
Що було за радість,
Може стати великим горем,
Але тяжко в це вірити,
В час,
Коли ми хочемо знати все,
Та не знаємо одне одного.
Я дивувалася із твоєї несучасності,
Із тяжіння до пасеїзму,
Але розумію, нарешті розумію.
Що це все було твоїм плащем-невидимкою,
Що мертві мови ще пам'ятають
Слова любові,
Що старі книги
Ще пам'ятають тінь від істини,
Якщо вона, звісно, є.
"Якщо ти знала мене,
То більше не знай".
Я ще сама не віднайшла
Нового імені.
