В жорстокості й пітьмі геть тоне світ,
І горе розлилося цілим морем,
Де гине не зміцнілий іще цвіт,
І людство піддається війнам, морам.
Летить і час крізь морок в небуття,
Засуджуючи світ з його гріхами,
Нагадуючи знов про каяття,
І «Боже, поможи» лиш не стихає.
Невже то апокаліпсису тінь
Нависла на планетою так низько,
Коли вмирають бідні і «круті»,
І навіть королям до смерті близько.
Короновірус на вустах у всіх,
Його не розпізнать було відразу.
Чи це не кара людству є за гріх?
Чи сам нечистий випустив заразу?
А може, це одне з випробувань,
Щоб люди власну сутність не забули
І припинили красти, убивать,
Порядністю щоб віяло з трибуни?
20.03.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
