Запорошене минуле загортається у марево...
Заблукала та й забула, хоч вві сні щоночі марила.
Заблукала в своїх мріях, а мені ж - ні слова вимовить,
Діаманти лиш на віях видавали душу... вигорить...
Запорошило всі звуки, що здіймались понад ліжками...
Лиш тенетами розлуки стіни на шпалерах з книжками
Розмальовані, мов сітка павутиння, рік незаймана.
Зачаровані місця із зачарованими слайдами.
Запорошило і душу, сірим пилом із байдужості.
Жити тінню знову мушу, сірим тілом із бездушності.
Тихі зорі, сірий місяць, але всі якісь - примарами, -
Зорі вічні, зорі тихі, але ж навіть вони - парами.
Запорошене минуле загортається, ховається...
Заблукали та й забули, хоч вві сні колись вертається,
Затягнувши у безодні теплих мрій, кохання й пам'яті...
Знову поряд дні холодні... Знову дні останні за́м'яті...
