|
Була колись страшна руїна,
Страждала в муках Україна.
Татари з півдня нападали
І все зі шляху свого змітали.
Палили села і міста,
І грабували все до тла
Людей невинних убивали
Жінок, дітей у рабство брали.
Живого місця не знайти
На цій землі, у цій країні
Пропали всі, пропало все
І гине нарід у руїні.
І з кожним днем, і щогодини
Щось пропадає і хтось гине
Немає щастя, нема спокою
Весь край потрапив у неволю.
Усюди темно, повсюди страх,
Мандрує ворог по кістках,
Весело ходить і радіє,
Збулись його прокляті мрії.
І молиться наш християнський люд,
За свою землю і за труд,
Яким так важко всі працюють
На бусурманів час марнують.
А, що робить, а що діяти?
Кому, із ким нам визволяти
Рідну землю, отчий край?
Благослови нас Боже в рай!
І сил своїх небесних дай
Щоби могли ми ще повстати
Та Батьківщину захищати
Пошли нам мати, Україно,
Своїх синів, своїх героїв
Зішли нам рідна Батьківщино,
Руську силу, як за давніх часів,
Щоб знищили ми ворогів
І визволили братів,
Сестер і нарід свій
Не залишили у біді.
Почув Господь молитву люду,
Зіслав на землю справжнє чудо
З'єднав гетьманську державу
Запорізьку Січ, козацьку славу.
Послала й мати – Україна
Свого героя, свого сина
Петра Конашевича – Сагайдачного
Полководця, отамана козацького
І чутно крики йому на славу,
Що він спасе нашу державу,
Що він надія всього народу
І що здобуде нам свободу.
Аж тут і сам Петро з'явився
І на козацтво подивився,
Вклонився він своєму народу
І крикнув: «Браття за свободу
За свій народ, свою країну,
Що помирає у руїні
На Кримське Ханство і на Османську
Оцю імперію велику,
Ми сто походів проведемо
І доки волі не здобудемо
Ні на крок не відійдемо.
І хоч на чужині помремо
Радіти ворог вже не буде,
А слава ворожа проклята буде,
А дух наш козацький живе і радіє
До бою соколи, щоб збулися мрії».
І вже другим днем
Козаки зі своїм вождем
Не чекали ні хвилини,
Вийшли в море мов перлини
Тридцять чайок козацьких,
Чути співи юнацькі
Слава Україні, Героям Слава!
Козацька сила сьогодні повстала.
Пливуть вони швидко аж море дивують
На них на галерах турки прямують
І в мить вдарив шум гарматний,
Неочікуваний яничарам і не знатний
Здивовані вороги, сповнені страхом,
Почали відступати й одним махом
Відбита ворожа атака
Під Калією розгромлений флот
І взято фортецю Варна
В Кримському Ханстві переполох.
Неприступна турецька фортеця
На західному узбережжі Чорного моря
Була повністю розбита,
Вороги зазнали горя.
Козацькі хитрощі та слава
Цілу Європу дивували,
Перекоп і придунайські фортеці
Ізмаїл, Кілія та Білгород в небезпеці,
Чорне море козаки подолали
І на Трапезунд напали,
Штурмом було взято Сноп
І спалено весь турецький флот,
А вже наступного року
Підійшли козаки до Босфорської протоки
Стамбул – столицю турків атакували,
Всіх полонених по визволяли.
Радіє слава козацька і співає,
Султан розлючений збирає,
Страшні ворожі сили,
Козаки Кафу обступили,
Велику турецьку фортецю
Де повно полонених і справжня нечисть
Де крик, плач і смерть панує,
Де нарід наш життя марнує.
Зібравши 150 чайок і 7000 козаків
Сагайдачний із флотилією вояків
Поплили в бій на Кафу
І відразу рушили в атаку.
Почалась велика битва,
Повсюди шум і гонитва,
Шаблі блищать неспинно
Козаків все менше і беззупинно
Турки готують підмогу,
А в нас немає вже нікого
Хто б міг вступити до бою
Завдає нам ворог болю
І стріляють вже гармати
«Пора нам браття відступати»
Вигукнув хтось із козаків,
А Сагайдачний відповів:
«Ні на крок не відійдемо
Хоч на чужині помремо,
Час невільників звільнять
І гармати захоплять»
Все козацтво порозбігалось
Ворог думає, що здались,
А ті невільників звільняють
Брати ідуть на допомогу
Успішно гармати захоплюють
І Кафу беруть в облогу.
Полонені повстали, дух наш оживає
Нас вже більше і ворог це знає,
Страх турків огортає,
Але вони не здаються,
Теж до смерті вірно б'ються.
Вже дні пройшли, а битва триває
Із кожним подихом хтось помирає
Бій цей запеклий кінця не має
Вітер теплий в бою повіває
Повно мертвих ріки крові
Все в руїні, справжнє горе.
Під натиском ворог відчуває,
Що втратив контроль і підмогу,
А козацтво перемагає
І хтось здійняв тривогу
«Султан наш залишив країну
За кого воювати, за кого гинуть»
Залишають турки бій
Відступають і здаються
Перемога наших дій
І тепер вже не сміються
Яничари над нами
Лиш помилування благають
Ніхто їм не допоможе
І вони це добре знають.
Козаки спалили Кафу
Все багатство забрали
Нарід свій український
З полону врятували
І на рідну землю
З перемогою помчали.
Та не закінчилась на цьому слава
Ще не раз лякали вони султана,
Стамбул могутній розграбували
Тричі свою здобич брали
Та верталися додому
У рідну свою країну,
Не потрібно їм чужого
Лиш помститись гнівно.
Ось така це слава,
Слава ця козацька,
Що живе віками
Та вічність буде жити,
Вона у кожного в крові
Хто вміє любити:
Землю свою рідну, святу
Кров'ю посвячену і золоту
Повік до смерті шанувати,
Ворогам чужоземним її не віддати
І мови нашої милозвучної,
Співучої, багатої й живучої
Ніколи у світі не цуратись,
А лиш повсюди спілкуватись
Бо це є наше, Бо це єдине
Душі це кожного частина.
Вірш присвячується великому українському полководцю — Петру Конашевичу Сагайдачному та відважним воїнам козакам, які хоробро та достойно боролись з наймогутнішою в ці часи Османською імперією.
ID:
859168
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 25.12.2019 12:37:32
© дата внесення змiн: 25.12.2019 12:37:32
автор: Юрій Мельничок
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарна патріотична присвята. 
