Загорівся клен... золоті листочки.
Золотом розшиті в вишеньок сорочки.
В яблуньок розкішні плаття золотаві.
Тільки посіріли хмари кучеряві.
Осінь щедро так золотила коси
молодим берізкам в гаю, де покоси.
Де потоки срібні, схилились вербички,
заплітають в коси золотисті стрічки.
Кетяги рясні... калинові, пишні,
хиляться до ніг нам. Ой, до чого ж ніжні!
Здалека помітиш, бо ж до себе кличуть.
Лиш журавки в небі жалісно курличуть.
Осінь золота вийшла на дорогу.
Красою багата, та несе й тривогу.
Та краса зваблива кожному до серця
вже сипнула смуток в голубі озерця.
Ще багато днів в неї золотистих.
Вмиються жоржини в ранніх росах чистих.
І журливе "Кру-у..." душу розтривожить.
Все ж, люблю, коли красуня-осінь ходить.
