В заході сонця шукаю правду:
-Де вона? Йде на покій?
Чому не можу знайти розраду?
Лиш заздрість, брехня… - Час лихий,
Говорять люди у виправдання,
Наче раніше легше жилось
Коли у чергах стояли до рання.
Усе дефіцит, купити б хоч щось.
Коли мішок макаронів розплати
За місяць праці несли у дім.
-Немає грошей, нема зарплати.
Та всі людьми залишались при цім.
По-доброму, тепло світилися очі.
Ватра майбутнього гріла всякчас…
Не додивились, що нечисть волочить
Наші душі під чорний обчас.
Світло і правду ховають гроші.
На вагу золота щирий сміх.
Не домінують справи хороші,
А відрізнятися вже наче гріх.
Зовні все гарно: будинки великі,
В крамницях, кіосках повний запас.
Та тільки люди, ніби безликі
Ходять, мов тіні, сірий окрас.
-Де взяти гроші?, кожен гадає.
Хто в заробітки десь за кордон.
Лиш в їхніх діток серце волає,
Обняти матусю – це лише сон.
Отак й живемо: на бабцях діти.
Пиво, горілка, до всього лінь…
Невже ніхто не хоче прозріти?
Душі від сонця закрила тінь.
Може пора всім відкрити очі?
Земля ридає від наших справ.
Живемо «сьогодні», «завтра» - як хоче.
Лукавий радіє, бо совість забрав.
Валюшко,дякую щиро.Подивишся на все навколо(на нужденних і старих,на те,кого в першу чергу забирали в АТО,на діток,які не пробачають своїм батькам заробітки) і чомусь стає сумно.Не дарма напевне я Олександра.
