= ЛЕГЕНДА ПРО БЕРЕГИНЮ =
У давнину безмірно-сиву,
Рокам та дням згубивши лік,
В гірських просторах чоловік
Жив одиноко й нещасливо.
Пора цвітіння чи осіння –
Лиш звір довкола завивав…
Займавсь мисливством та збирав
В лісах він ягоди й коріння.
А то рибалити збереться,
До річки йде на оболонь –
В багатті гаситься вогонь
Чи свіже м’ясо зіпсується.
Аж ось відкрилася сторінка
Нова в буденному житті:
Йому зустрілася в путі
Вродливо-витончена жінка.
О, скільки радощів та щастя –
Тепло стосунків і долонь!
Зайшли в печеру – згас вогонь…
А чи ж здобути його вдасться?
Воно б, життя, було хорошим –
Та в темні гроти лев забрів
І ненароком жінку з’їв,
Лишивши спогади й калоші.
Весна сміялась, мов чаклунка,
Хмелів від соку березіль….
Аж тут з’явилась нізвідкіль
Гінка, прудка, як дзиґа , юнка.
Навстіж відкривши душу й двері,
Впустив той муж дружину в дім.
Та в зливу раптом вдарив грім -
І згасло полум’я в печері.
У синіх сутінках надалі
Поснідав смачно знов хижак…
Так зажурився наш козак,
Що й личко зблідло від печалі.
Сріблився іній на чуприні,
Загоїв рани серця час…
Щонайпрекраснішу з прикрас
Цей чоловік знайшов в долині.
Не врода – суть єства чи зброя:
Розумна, добра, чарівна,
В зіницях з променем без дна
Жила обраниця героя.
В житло взяла вогонь зарання –
Твердим був намір(чи рука?),
Вона прогнала хижака
З печери, з місця проживання.
В дворі не просто господиня,
Не просто друг, якого стрів –
Дружина з давніх тих часів
Тепла й багаття Берегиня!
М Стасюк
